Володимир Гончаренко
УКРАЇНА ДЛЯ МЕНЕ - ЦЕ СОНЦЕ,
БЕЗ НЕЇ НЕМАЄ ЖИТТЯ!

97

Ми бродим у пітьмі, незнаючи дороги.

Об валуни гірські пообдирали ноги.

Чому нерівний шлях з дитинства обираєм?

Бо ми не слухаєм батьків перестороги.

98

Не так воно в житті, як хочеться тобі.

Той щастя відчува, хто вічно в боротьбі.

Повторюєм батьків  ми прикрі помилки.

Та вічно каємось, що прожили в ганьбі.

99

До правди ідучи, обрав дорогу вічну.

Дітей учив на ній  стояти героїчно.

Та що мої слова, як я, підуть у глину.

Навіщо повторять цю істину одвічну.

100

Дітей учи тоді, як впоперек лежать,

Коли на ліжку їх ти можеш сповивать.

Як виростуть вони, то вже даремна праця–

Вони тоді й тебе візьмуться поучать.

101

Я радий, що живу. Кохання маю я

І розуміть мене бажа моя сім'я.

Як бачу наяву у  домі мир і лад –

Тоді душа цвіте, як в травні диво-сад.

102

Немало я прожив. Вже й сили подались.

І журавлі думок у небо піднялись.

Чи долетять вони до срібла небокраю,

Щоб мрії всі в житті задумані збулись.

103

Дитя, що підроста, нехай не знає бід,

Майбутній щастя дім їм будувати слід.

Щоб там життя,  як мед, і добрим був сусід,

І мудрістю  завжди твій уславлявся рід.

104

Недовіряє хто і не плека надій, –

Любові ти йому у серденько долий.

Шукають люди  шлях до щастя вперто й вічно.

Та відступать від мрій – ніколи не посмій.